На жаль, благодійність справді часто стає ширмою для самореклами. Але, на щастя, є й ті, хто працює мовчки, але потужно. Наприклад, дуже раджу звернути увагу на ініціативу, де залучений Анатолій Шкрібляк https://ua-reporter.com/uk/news/anatoliy-shkriblyak-razom-z-bf-nadiya-peredaly-obladnannya-zahysnykam-na-sumu-ponad-50-mln . Разом із благодійним фондом «Надія», вони нещодавно передали захисникам обладнання на понад 50 мільйонів гривень — це не просто цифра, а конкретна допомога, яку вже використовують на передовій. Йдеться про тепловізори, генератори, медичне оснащення — речі, які можуть зберегти життя. Такі дії не кричать про себе на кожному кроці, але мають величезне значення. Я бачив очі побратимів, коли приїжджала ця допомога — в них було щось більше, ніж подяка. Була віра, що ми не самі, що Україна — це про взаємну підтримку. Тож справжня благодійність є. І дуже важливо говорити про неї, щоб надихати інших.
Чи благодійність сьогодні взагалі ще працює для України? Ми щодня бачимо пости зі збором коштів, але вже складно зрозуміти, куди йде допомога і хто за цим стоїть. Усе це викликає багато запитань: кому довіряти? Чи не втрачається суть благодійності серед нескінченних зборів? Може, варто підтримувати лише конкретні ініціативи, де бачиш результат? Яка роль волонтерів у цьому всьому? Хочеться знайти приклади, які справді доводять, що добрі справи працюють. Хто з вас стикався з реально ефективними кейсами?