[Dmitry]

Алена
Ирина, а может что-то слышали о новом клубном доме в центре Вышгорода, недострой, то ли бывшее ПТУ, хотят реконструиовать в жилой дом, называется fort-house на ...

О, да. Этот трехэтажный недострой, который с виду напоминает школу, там стоял последние десять лет. И теперь его решили достроить. Вообще непонятно какую наглость нужно иметь чтобы такое делать. Хотелось бы увидеть его обзор здесь только лишь с целью освещения этого процесса в интернете. Кто то же реально может деньги вложить.

[Павел]

Dmitry
Вы думаете 10 лет стояния никаким образом не оставили свой след?

Конечно же оставили. И это был один из моих вопросов в ОП.
На него ответили с использованием терминологии, которая мне непонятна. Так как недострой стоит давно, то ведутся такие-то и такие-то работы по подготовке к новому строительству, ограничения такие и такие, материалы и технология такие.
Но я в этом разбираюсь недостаточно, поэтому надеюсь на комментарий специалиста. Конечно, если решу вкладываться в это дело – сам узнаю и разберусь подробнее. По крайней мере на данный момент я увидел необходимые документы, услышал уверенные (уверенные – не значит правдивые, в этом еще надо разбираться) объяснения по поводу особенностей достройки старого здания. ОП полностью идет на контакт, ничего не скрывает, все документы без проблем высылает на электронку, с их юристом можно даже лично созвониться.

[Татьяна]

Здравствуйте, по “Вышгород сити парк” не нашла Ваш новый обзор, как там с землей-разрешилось? Буду благодарна, если дадите сссылку, если есть новый обзор

[Ярослав]

Доброго дня!

Дякую за ваший обзор про Сіті парк!

Тільке не розумію для чого ви даєте контексну рекламу в гуглі короткого обзору, якщо Ви зробили повний обзор? Так для чого даєте тоді таку рекламу

[игорь]

Державний герб України

Справа № 363/1322/16-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.Провадження № 22-ц/780/5387/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 46 29.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до Вишгородської міської ради Київської області, ПАТ «Дніпрожилбуд», ТОВ «Вишгородміськреконструкція-1», треті особи Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області, ТОВ «Євробуд 77», про визнання недійсним договорів оренди та суборенди земельної ділянки та зобовязання привести земельну ділянку в першочерговий стан, –

встановила:

В суді першої інстанції представник позивачів подала заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов й заборонити ТОВ «Вишгородміськреконструкція-1» реалізовувати права замовника будівництва на спірній земельній ділянці по пров. Прожекторному у м. Вишгороді, в тому числі шляхом безпосереднього проведення або організації проведення будівельних робіт з будівництва житлового комплексу.

Також просила заборонити ТОВ «Євробуд 77» або будь-яким іншим особам реалізовувати права генерального підрядника/підрядника будівництва на спірній земельній ділянці по пров. Прожекторному у м. Вишгороді, в тому числі шляхом безпосереднього проведення або організації проведення будівельних робіт з будівництва житлового комплексу.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 серпня 2016 року у задоволення заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також матеріали справи та доводи апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України забезпечення позову допускається під час розгляду справи й виключно після відкриття в ній провадження, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

За змістом вказаних вимог Закону захистові в суді підлягають права лише тієї особи, яка звертається до суду (за виключенням представництва інтересів уповноваженими на те особами й державними органами).

В контексті викладеного не можуть бути прийняті до уваги доводи заяви про забезпечення позову щодо незавершення перед будівництвом рятівних археологічних досліджень Інститутом археології НАНУ.

Вказані обставини виходять за межі спору по справі, прав, свобод та інтересів позивачів не стосуються і підставою для забезпечення позову бути не можуть.

Що стосується посилання на падіння башти будівельного крану, то вказані обставини також не є предметом спору в цій справі.

У випадку заподіяння шкоди певним особам позови про її відшкодування мають для цього самостійні підстави й містять окрему правову природу, яка випливає з інших правовідносин, зокрема деліктних.

Порушення вимог будівельних норм під час проведення будівельних робіт, зокрема відсутність записів про посаду відповідального за виконання робіт, записів про Акти на закриття прихованих робіт, підпису головного інженеру тощо, усуваються в процесі будівництва відповідно до норм чинного законодавства України, які до того ж до порушення прав позивачів, про які йдеться в позові, не призводять, не є невідворотними і суті спору не стосуються.

Отже всі ці обставини підставою для забезпечення позову бути не можуть.

Що стосується обраного способу забезпечення позову, то такий стосується безпосереднього втручання у права, обовязки та інтереси невизначеного й широкого кола осіб, які регламентовано Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Зокрема, цей Закон встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.

Згідно розяснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

У той же час обраний вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами і може призвести до порушення прав відповідачів, незаконного втручання в їх господарську діяльність, негативно вплинути на права та інтереси невизначеного кола осіб згаданих правовідносин, призвести до незворотних наслідків, заподіяння значних збитків (у тому числі інвесторам будівництва, фізичним та юридичним особам, накопиченого фонду фінансування будівництва тощо).

Згідно розяснень даних в п. 6 названої вище ППВСУ №9 від 22 грудня 2006 року, «особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішнні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або повязані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК вправі покласти на позивача обовязок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі».

Проте вартість будівництва і можлива сума завданих збитків забезпеченням позову з матеріалів справи й поданих доказів не вбачається й судом визначена бути не може, а відтак розмір застави суд визначити також не в змозі.

Також суд звертає увагу на вагомість поданих доказів щодо порушення прав позивачів на спірну землю, які правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, що за їх твердженням належить їм на праві користування, суду не представили. Не подано суду і даних про встановлення і визначення в натурі на місцевості відповідних земельних ділянок позивачів.

Саме тільки посилання на недотримання законодавства в сфері оренди землі під час укладання спірного договору підставою для забезпечення позову в обраний спосіб бути не може.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право особи порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось (правовий висновок ВСУ в справі № 6-3005цс15 від 10.02.2016 року).

При цьому слід також взяти до уваги презумпцію правомірності правочину згідно ст.204 ЦК України, який вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована в установленому порядку.

З мотивів висловлених в заяві, а також з огляду на характер спірних правовідносин, підстави і предмет позову, вагомість поданих доказів і висунутих вимог, не можна дійти висновку про можливість забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.

Слід зазначити, що дане забезпечення позову ніяким чином не стосується заявлених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування дозволу на виконання будівельних робіт.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді:

прикрепить файл

Відповісти